|
|
.gif)
|
|
|
2007-03-23 07:50 | Андрій Дериземля: "Якби мене обіграли, це було б серйозним ударом"
|
|
|
|
Андрію Дериземлі в чоловічій збірній України з біатлону по праву належить звання першопрохідця. Він перший вітчизняний стріляючий лижник, хто здобув перемогу на етапі Кубка світу. Вболівальники й досі із задоволенням згадують мас-старт в Антхольці 2003 року, тоді Андрій блискуче провів гонку – чисто відстрілявши, він не залишив жодного шансу таким сильним спортсменам, як Павло Ростовцев і Ріко Гросс. 3 лютого 2006-го Дериземля виборов бронзову нагороду на чемпіонаті світу в італійській Антерсельві у гонці на 10 км. Ця медаль світової карбівки стала першою для сучасного українського чоловічого біатлону. Після повернення спортсмена в Україну ми розпитали його про перебіг змагань і секрети успіху.
– Андрію, як склалася для вас спринтерська гонка на чемпіонаті світу?
– Зрештою дуже добре. З першого кола я сподівався на успіх, боровся. По ходу був тринадцятим, чотирнадцятим. Після стрільби стоячи, надіваючи гвинтівку, збив шапку й окуляри. Додатково втратив час, коли піднімав і віддавав їх суддям. А коли йшов на завершальний відрізок, тренери сказали, що я третій. Однак останнє коло багато чого може змінити в розстановці спортсменів: трохи не витримаєш – і відкотишся назад. Раніше я не дуже добре закінчував гонки, повільніше за лідерів, та цього разу поталанило. На фінішну частину я біг з однаковою з Олє-Ейнаром Бйорндаленом швидкістю.
Коли йду трасою нормально, я зазвичай думаю так: «Спокійно, Дериземля, ти ще нічого не зробив! Треба фінішувати успішно, тоді можна буде говорити про успіх». Я розумів, що це мій шанс і марнувати його не можна. Щойно пішовши з рубежу, працював на фініш. Настав момент, коли було дуже тяжко, та переборов, витерпів. Можливості покращити результат, вважаю, у мене не було – чеху Міхалу Шлезінгеру, котрий посів друге місце, програв 21 секунду, переможцеві Бйорндалену – 25,8 секунди. Відіграти таке на останньому колі нереально. А от поступитися позицією міг – за мною спортсмени йшли дуже щільно: з відставанням в 10, 11, 12, 13 секунд.
– Готуючись до чемпіонату світу, ви робили ставку саме на дистанцію 10 км?
– Так. Практика свідчить, що вона в мене найуспішніша. Хоча якщо згадати минулий чемпіонат світу, там навпаки – у спринті був одинадцятим, у персьюті восьмим, а в мас-старті шостим. Та в Антерсельві я розраховував саме на десятикілометрівку. І президент федерації біатлону Володимир Бринзак зауважував, що сподівається на мене.
Він вважається найскладнішою дистанцією, адже успіх тут залежить в основному від чистоти ходу, а вогневих рубежів тільки два. Ця дистанція швидкоплинна: коло, стрільба, коло, стрільба. Цього разу я трохи змінив тактику – знаючи, що останнє коло моє слабке місце, почав трохи тихіше, ніж зазвичай. Можливо, це допомогло зберегти сили для фінішу. Пік форми був вдало підведений саме на цей старт. За це дякую тренеру збірної Костянтину Вайгіну.
– Ви чисто відстрілялися в десятикілометрівці. За рахунок чого це вдалося?
– Стріляючи лежачи, я трохи перестраховувався. Зазвичай витрачаю на це 28-30 секунд, а того разу аж 32. Коли стартувала перша група, я бачив, що було багато промахів, тож вирішив більш уважно пройти. А стоячи, здавалося, стріляв за графіком, коли потім передивився статистику – замість звичних 28-30 секунд вклався в 24.
– На якому пульсі ви стріляєте?
– 170-160. Іноді, буває, до 180 доходить. Залежно від того, який підхід до стрільбища – зі спуску чи з підйому. Коли багато тренуєшся, на звичному пульсі добре стріляється. А підійдеш тихіше, коли вже йде відновлення – тоді складно, великі коливання. На чемпіонаті світу в спринті все склалося добре.
– Фінішувавши, ви…
– …почув, як диктор оголосив: «Сенсація! Андрій Дериземля третій!» Нині сенсаційним вважається будь-який результат, здобутий не Бйорндаленом, не норвежцями і не німцями. Я стартував з сороковим номером, а всього в гонці брали участь 115 чоловік. Тож, з одного боку, я розумів, що це поки що не медаль, а з іншого – усі найсильніші стартували попереду. Тож надія зберігалася. Чекав, коли завершить гонку росіянин Максим Чудов, який йшов 50-м номером. Припускав, що він може випередити мене, та стоячи він двічі промазав. А я все не міг заспокоїтися, нервував. Не приховаю, дуже довго чекав на цю медаль. Якби мене обіграли, це було б серйозним ударом. Я пішов до роздягальні й там чекав на завершення гонки. Згодом по рації оголосили, що я став бронзовим призером.
– А як у цілому ви оцінюєте для себе чемпіонат?
– Я багато розмірковував про це. Усі інші дистанції, окрім спринту, провів невдало. Хіба що в змішаному спринті непогано пробіг. А так... Після десятикілометрівки “втратив” і біг, і стрільбу. Можливо, це і нормально, зважаючи, що пік підготовки припав на конкретну дистанцію. На минулому чемпіонаті виступав з кращою динамікою, однак медалі не здобув. А в Італії один старт склався добре, всі інші гірше. Я пропускав гонку на 20 км, щоб відпочити перед двома естафетами і мас-стартом. В чоловічій естафеті пробіг погано, підвів команду. Естафету отримав п’ятим, стрільбу лежачи пройшов нормально, потім догнав італійця, котрий ішов попереду. Тримався за ним усе коло, тричі хотів обігнати, але чомусь утримався. На стійці заробив штрафне коло і зрештою фінішував восьмим. А ми могли поборотися за четверте-п’яте місце. Якщо ж узагальнювати – я виборов медаль чемпіонату світу, і це добрий результат.
– Кажуть, є біатлоністи “зимовики”, а є ті, хто краще змагається навесні. Коли ви вдало виступаєте?
– Раніше вважали, що я краще виступаю навесні – тоді й юніорський чемпіонат світу виграв, кілька етапів Кубка світу вдало провів. А потім два роки поспіль у мене було два призових місця на початку сезону, ще згодом – у середині. Тож чіткої сезонності результатів немає. Та й скажу так – нині, мабуть, ця тенденція мало відчутна, є хіба що кілька чоловік, яких називають “декабристами”, котрі класно проходять перші етапи Кубка світу, а потім відбувається спад результатів. Наприклад, деякі члени німецької команди готуються цілеспрямовано на початок сезону.
– Андрію, скажіть, чи реально виграти в Бйорндалена?
– Реально – коли він не в дуже хорошій формі, а ти в дуже хорошій. А він буває не в оптимальних кондиціях, особливо навесні. У Ханти-Мансійську я боровся з ним, програв тільки на фініші, хоча останнє коло ми пройшли разом. Та якщо серйозно, я вважаю, що жоден спортсмен, виходячи на дистанцію, не віддає заздалегідь перемоги норвежцеві, кожен бореться передусім за перше місце. Хоча, скажімо, німецькі біатлоністи скаржилися, що обіграти Олє-Ейнара можна лише тоді, коли він дозволить це зробити.
– Хто ваші найпалкіші прихильники?
– Дружина Наталя і дочка Тетянка, батьки мої і дружини, друзі, рідні. Дочка дивиться гонки за моєї участі, співає “Татку, оле-оле! Татко – чемпіон!” Вони з матусею вболівають під час телетрансляцій. Хоча спринт в Антерсельві Наталя не бачила, сказала, що нерви не витримують того біатлону. Тетянка ж передачу дивилася, запитувала в мами, чому я без шапки біжу. Коли приїхав додому з медаллю, півдня носила, це для неї особлива іграшка.
– Ви давно в біатлоні й уперше стали призером чемпіонату світу. За рахунок чого це вдалося?
– Я почав займатися біатлоном, коли вчився у четвертому класі. Ми тоді жили у селищі Жовтневе на Сумщині. У школі одночасно відкрилися дві секції – біатлону й дзюдо. Вподобання хлопців мінялися, вони переходили з одного виду в інший. Я обрав біатлон і не зрадив йому. З п’ятого класу почав займатися серйозно, було нелегко, адже у сільській місцевості витрачати час на заняття спортом – це певна розкіш. Та я вдячний батькам за підтримку, котру вони постійно мені надавали. За рахунок же чого вдалося здобути «бронзу»…Складно сказати. Ніби і не змінювали нічого, просто багато працювали, перед змаганнями трохи скинули обсяги, працювали над швидкістю. Хочу подякувати і першому тренерові Івану Ігнатьєву, і особистому тренеру Миколі Зоцу, і тренеру чоловічої збірної Костянтину Вайгіну. Мені допомагало багато людей.
– Чим, на вашу думку, біатлон цікавіший за інші види спорту?
– Для глядача, думаю, цікавий тим, що в багатьох стартах до останнього рубежу не зрозуміло, хто переможе. Наприклад, у лижних гонках найчастіше заздалегідь, по ходу спортсмена, можна щось прогнозувати. А біатлон приваблює своєю непередбачуваністю, динамікою, конкуренцією, після кожної стрільби через промах лідера може змінитися розстановка.
– А чого цей вид вимагає від спортсмена?
– З особистих якостей – терпіння, працьовитості, як і інші. А з фізичних... Знаєте, кажуть, біатлоніст – це ковбой: має бігти так швидко, як кінь, і стріляти так влучно, як ковбой. Це тяжкий вид, який вимагає повної віддачі.
– Яка, на вашу думку, формула успіху в біатлоні?
– Як свідчить практика – якщо довго мучитися, щось таки вийде. Якщо вкладати багато сил, часу, бажання, певних результатів обов’язково досягнеш. Найголовніше – бажання й азарт, а також наполегливість і працелюбність. Лише так можна досягти успіху.
Анна Голуб, Олімпійська арена
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 0)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
348
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
